Моя донька – «старожил» школи «Оазис Надії». Починали ми з пришкільного садочка, цього року Марійка перейшла до 5 класу – і за весь цей час у нас жодного разу не виникла думка про зміну навчального закладу.
За що особисто я люблю нашу школу?
За те, що Марійка й досі любить вчитися і не боїться робити помилки, бо знає, що без них не вийде навчитися чомусь новому.
За те, що вона знає, що дорослі теж можуть помилятися і не боїться їх виправити, коли це помічає.
За те, що моя донька знає, що вирішити складну задачу чи проблему можна кількома способами і кожен шукає зручніший для себе.
За те, що школа дає не лише академічні знання, але й розвиває креативність – особливо вдячна за існування ліплення з полімерної глини та музичної студії.
За те, що Марійка розуміє, що у кожного є права і обов’язки і вміє їх поважати.
За те, що Марійчина перша вчителька Аліна Богданівна стала її справжнім другом та наставником, і змогла навчити своїх дітей не лише читати, писати і рахувати, але й дружити по справжньому.
За те, що для всіх вчителів початкової школи, робота – це їх покликання, тому вони готові творити, експериментувати, пробувати і помилятися разом з дітьми.
За те, що під час карантину навчання у школі продовжилось, хоч і онлайн. Було складно всім, але ми справились.
За те, що батьки і вчителі у школі – на одному боці, тому всі проблеми можна вирішити шляхом діалогу.
Звісно, все це я пишу з досвіду початкової школи, а як там буде в середній школі – зможу написати за кілька років))))